ГРААЛЬ

Витоки легенди про Грааль («дорогоцінний гравірований камінь») слід шукати в зороастрійській традиції, де згадується чаша, наповнена споконвічною таємницею.

У дохристиянські статті чаша асоціювалася з жіночим началом і вічним життям. Вважалося, що будь-яка рідина (вино, кумис тощо), випита, наприклад, з черепа загиблого ворога або чаші, зробленої з такого специфічного матеріалу, віддає переможцю силу загиблого (подыбны чашы выдомы й у тибецькый традицыъ). У середньовічній Європі панувала легенда про vas spirituale – посудину, яка вміщує дух всіх речей на землі. У давніх германців вважалося, що Грааль є тією самою чашею з медом, яку отримав Одін із рук свого померлого предка тоді, коли здійснював медитацію. Під час медитативного сеансу він, пригвоздивши себе власним списом до Світового дерева – Іггдрасіль, що знаходиться в центрі всесвіту, набув надможливостей. Випивши з чаші меду, Одін вивчив девять пісень, пізнав девять світів і побачив руни – знаки, спроможні передавати таємні знання. У германському епосі чаша поєднується зі списом – символом давніх предків цього народу (давньверхньогерманське «ger» означає «спис», а «man» - «людина»).
   У християн Грааль використовував Ісус Христос для причастя учнів під час Таємної вечері. Пізніше Йосип Арімофейський, який зняв з хреста тіло Ісуса, зібрав у цю чашу кров розпятого й переніс на Захід. У європейських легендах про Святий Грааль є сюжет, коли зелений камінь (смарагд), що впав з неба, тепер зберігається в магічній чаші. Цим, можливо, пояснюється те, що лицар-тамплієр Вольфрам фон Ешенбах, автор першої повної саги про Грааль, називав його Lapis Exulis (каменем). Зважаючи на те, що В. фон Ешенбах був типовим містиком, його сагу не слід сприймати дослівно на віру. Наприклад, персонаж цієї саги Персіваль може бути не людиною, а зашифрованим таким чином місцем (Perse-a-Val – долина між двома горами). На середньовічних картах Таро лицаря Персіваля зображено у вигляді шута (джокера) із собакою біля його ніг (dog – собака – в англо-саксонській традиції є шифром для слова God – Бог). Згадане наводить на паралелі з «псами Божими» - Орденом Св.Домініка -(домініканцями), опричниками часів Івана Грозного із собачими головами в сідлах та культом собаки у Третьому рейху, започаткованому особисто Адольфом Гітлером.
   За християнськими легендами, Йосип Арімофейський привіз Грааль до Британії, де заснував перший на острові монастир Гластонбері. Там чаша й зберігалася під охороною представників заснованого ним ордену монахів і воїнів тамплейзерів. Під час нападу саксів на Британію (V-VI століття), тамплейзери перевезли чашу в загадкове місце під назвою Саррас, звідки Грааль немовбито піднявся в небо. За іншою легендою, чашу пізніше зберігали лицарі Тевтонського ордену. Вони взяли її із собою в похід на Новгород у 1242 році та загубили під час відомої битви на Чудському озері з військами під проводом давньоруського князя Олександра Невського. Фахівці із «СС Аненербе» намагалися шукати чашу на дні Чудського озера в період тимчасової окупації цієї території СРСР.
   Ще одна легенда розповідає, що чаша потрапила до англійського короля Артура завдяки мужності лицаря Персіваля, який за допомогою чародія Мерліна переміг злобного чародія Клінгзора й зумів вилучити в нього Грааль. Потім святиня потрапила до секти катарів і зберігалася в їхньому замку Монтсегюр (Аквітанія). Монтсегюр перебував під охороною лицарів-тамплієрів, особливо за часів четвертого їхнього мігістра Бертрана де Бланшфора, замок якого знаходився неподалік від твердині катарів. За легендою, цей магістр був причетний до подальшої долі Чаші Грааля після руйнування Монтсегюра.
   Іншим джерелом Грааля можна вважати те, що ще з часів ранньої античності на території Середземноморя почали зявлятися металеві чаші східного походження, які мали магічну силу й впливали на тіло й душу людини. Особливо цінувалися чаші з Тибету, котрі виливали із семи металів в умовах високогір’я за спеціальною методикою (сучасні підробки виготовлені, як правило, у Непалі чи Індії шляхом кування чи вибивання). У різних пропорціях до тигля додавалися метали, які символізували планети сонячної системи, а саме золото (Сонце), олово (Юпітер), і свинець (Сатурн). Наявність подібних знань щодо співвідношення металів і планет засвідчується середньовічною алхімічною традицією. Окрім цього, показовим є саркофаг в соборі Паризької Богоматері, на якому майстер зобразив символи цих семи металів, але в дещо іншій послідовності: Сонце, Меркурій, Сатурн, Венера, Місяць, Юпітер, Марс. Поєднання металів позитивно впливало на ауру і прану людини. Вібрації різних металів створювали своєрідний частотний спектр, який сприяв підвищенню імунітету, витривалості організму в умовах епідемій, унеможливлення важких фізіологічних стресів.
   У країнах Європи в 1920-1930 роках подібні чаші використовувалися під час буддійських культів і спавляли неабияке враження на присутніх. Певна кількість буддистів мешкала на початку ХХ століття у Відні, з ними спілкувався А. Гітлер. З одного боку, тоді в нього виникло бажання якомога більше дізнатися про Грааль і, відповідно, про таємничий Тибет. З іншого, майбутньому фюреру стало зрозуміло, який вплив на підсвідомість людини може мати музика, особливо основанв на використанні металевих інструментів. Саме тому він міг годинами просиджувати в парках Відня, слухаючи популярні тоді духові оркестри.
   Перебуваючи на природі, А. Гітлер намагався максимально вивчити магію зеленого кольору (смарагдового, каменя Грааля), який часто використовував у своїх акварелях. Крім того, особливе враження на його свідомість справляли тексти Й. Л. фон Лібенфельса, який підкреслював, що Грааль матиме лише той, чиї характеристики збігаються з магічною чашею. Такими людьми містик вважав короля Артура, лицаря Персіваля, воїна Зігфріда. А. Гітлер, який на той час ще не визначився, чия він реінкарнація (Фрідріха І Барбаросси, Фрідріха ІІ Гогенцоллера чи навіть Зігфріда), намагався стати володарем цієї чаші.



ДЖЕРЕЛО: В. В. Цибулькін, І. П. Лисюк. СС–Аненербе: розсекречені файли. К., 2010. – С. 262-266.