вівторок, 12 червня 2012 р.

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО ТА МІСЬКІ ПРАВА В ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЄВРОПІ



Вступ

Історія середньовічного міста є важливою і невід’ємною складовою частиною даного періоду, яка характеризувала його розвиток. Потрібно пам’ятати, що перші міста виникли ще задовго до нашої ери, близько 3000– 4000 тис.

років тому у Месопотамії, Єгипті, Індії. На території Європи про таке формування, як місто можна було говорити, маючи на увазі античний період і міста Спарту, Афіни, Мілет та багато інших, включно з колоніями. З утворенням Римської імерії з’являється таке поняття, як римська цивілізація, яка теж мала свої міста.
   Однак потрібно зауважити, що у різні періоди та на різних територіях, місто було різним: неоднакова кількість населення, управлінський апарат, тип забудови, різні право(привілеї). З розпадом Західної Римської імперії, залишилася Візантія, як правонаступниця попередньої держави, але у Європі під впливом варварів, феодальної системи, формується середньовічне місто, яке суттєво відрізнялося від Римського, хоча інколи було створеним на його основі.
   Проте регіон Центральної Європи, ще досить довго зазнавав впливу політики Східної Римської імперії. Важливим у цей період було те, що часто міста утворювалися не згідно наказів державних діячів, а завдяки консолідованим діям простих людей, яких об’єднувало почуття небезпеки і консолідувало їх.
   Утворення міст та надання їм прав самоврядування зробило сильний удар по цілій феодальній системі. Разом з тим міста, які початково утворювалися завдяки масі біглих селян, ставали напівзакритими утвореннями, адже з часом, щоб стати міщанином потрібно було відповідати досить жорстким вимогам.
   Розділ I. Утворення середньовічних міст та їхній розвиток.
   Розвиток феодальних відносин, що призводив до збільшення різного виду рент, натуральних податків на користь феодала робив життя середньовічного селянина нестерпним. Це в свою чергу призводило до втечі селян з феодальних помість у захищеніші місця з яких і розвинулися міста.
   Навколо самого визначення терміну "місто” точиться багато суперечок. Пов’язано це з тим, що в різних країнах різні типи поселень і головне, з різною кількістю населення вважалися містами. Тому ця проблема є досить важливою в процесі дослідження середньовічного міста.
   Наприклад, професор Р. Томлінсон перш за все у своєму третьому розділі книги "Суть і ріст міст” ставить питання, що таке місто і яким критеріям він повинен відповідати, адже єдиного загальноприйнятого визначення міста не існує. Найбільш примітивний метод – визначення способом вирахування кількості населення, на думку автора, наївний[1]. Достатньо лише вказати, що в Данії містами вважаються населені пункти з кількістю населення 200 осіб, а в Греції з тисячним населенням. Крім того, в різні історичні періоди ці цифри також відрізнялися одне від одного.
   Другий пропонований критерій (М. Джеферсон, Х. Елрідж) – густота населення. Хоча за своєю суттю цей метод є досить правильний, але підпадає під ті самі критичні зауваження, що і перший.
   З змісту наступної точки зору, запропонованої Л. Віртом випливає, що визначаючим критерієм є заняття жителів населеного пункту. Слабкість цього критерія є в тому, що в багатьох країнах великі за кількістю населення пункти є сільськогосподарськими.
   А. Пірен про середньовічне місто писав наступне: "Місто характеризується воротами, церквами і густотою населення”. Це визначення можна рахувати, як точне лише до раннього і середнього середньовіччя. В пізньому середньовіччі, у багатьох містах перелічених дослідником функцій не було, оскільки стали відігравати все меншу роль в житті міста.
   Сам Р. Томлінсон пропонує своє визначення міста, в якому особливу увагу надає розподілу (різними способами) товарів і послуг. Проте дослідник не вважає і свою дефініцію не вважає досконалою і зазначає, що неможливо знайти визначення, яке б охоплювало міста всіх типів та в різних кінцях світу.
   Із розвитком ремесла і торгівлі, ремесло відділяється від сільського господарства, що в свою чергу приводить до розвитку товарного виробництва і товарних відносин. Цей процес, сприяв появі обміну між містом та селом, а отже і виникненню відмінності між містом і селом. Ремісники, які виділялися з маси феодально-залежних селян намагалися втекти з-під опіки свого господаря. Саме селяни-втікачі і стали засновниками міст в нових місцевостях.Селилися ремісники поблизу замків феодалів, стін монастирів, мостів, стоянок кораблів, бухт, стін монастирів, тобто в місцях масового скупчення людей, які могли б купити їхній продукт.
   ХІ ст. певною мірою стало переломним етапом у розвитку середньовічних міст. Перш за все стрімкий розвиток військової техніки, захисного озброєння, метальної артилерії покликав розвиток відповідних ремесел. Щоб виготовити обладунок кінного лицаря, який складався з кольчуг тонкого і грубого плетення, наплічників, поножів, наручнів, шолому з маскою, не рахуючи кінського захисту і різновидів зброї, потрібно було залучити різних фахівців вузької спеціалізації. Теж саме вимагало виготовлення арбалетів-куш та іншої стрілецької зброї. Певний прогрес у сільському господарстві привів до появи надлишків виробництва, стимулював його вивіз, а також розвиток сировинної бази, що дало поштовх до подальшого розвитку і спеціалізації ремесел, які обслуговували потреби людей в одязі, взутті та виробах щоденного вжитку. В Європі Х-ХІ ст. на перше місце серед ремісничого виробництва вийшли обробка заліза та виробництво тканин з шерсті. Одяг з шерсті поступово витіснив менш зручний і більш дорогий одяг зі шкіри, а також, почасти і тканини з льону та коноплі.
   Велика кількість міст Західної та Центральної Європи сформувалися на місці колишніх римських військових таборів. Зокрема, такими містами були: Париж, Лондон, Кельн, Відень.
   Частина європейських міст виникала біля замків феодалів у нових для поселенців місцевостях, або поблизу резиденцій єпископів чи архієпископів, з часом перетворюючись на фортеці. Часто назва цих міст має закінчення "бург” (Гамбург, Страсбург, Магдебург, Аусбург). Міста, які виникали поблизу річкових переправ чи мостів мали закінчення "фурт”, або "форд” (Франкфурт на Майні, Франфуркт на Одері, Оксфорд). Окремі німецькі міста розвинулись навіть за рахунок збільшення кількості населення того чи іншого сільського поселення – Дюссельдорф, Мюльдорф (Dorf – з нім. Означає село).
   Створенню міст сприяло і те, що впливовим світським і церковним феодалам було вигідне заснування міст на їхніх землях, бо новозаснованих міст мали статус особисто вільних користувачів землі феодала, а феодали були сеньйорами міста і отримували від нього значні прибутки у вигляді податків, надзвичайних платежів та повинностей.
   Розвиток міст спричинив появу нових видів історичних джерел. Зокрема, з’явилися міські (комунальні) хартії, постанови міських органів влади, статути, які регулювали міське життя і взаємини міст із феодальними сеньйорами, а також цехові статути і міські хроніки.
   Потрібно зазначити, що міста в Європі існували і до ХІ ст. Багато міст існувало з римського і, навіть, доримського періоду. Це, особливо, стосується території Італії, Франції, Іспанії, Англії, Західної і Південної Німеччини. Немало міст вже в ХІ ст. займали великі території і були повністю сформованими. Рим, Флоренція, Мілан і Неаполь – в Італії; Париж, Суассон, Марсель, Бордо – у Франції; Лондон, Вінчестер і Йорк – в Англії; Аахен, Майнц, Трір, Аугсбург, Регенсбург – у Німеччині; Барселона, Сарагоса, Толедо – в Іспанії та інші. Але до кінця ХІ ст. більшість цих міст займали лише частину території своїх попередників римського періоду, перестали бути центрами ремісничого виробництва та торгівлі і служили лише потужними фортецями або резиденціями світських та духовних правителів. Переважна більшість населення, за виключенням двору правителя та його обслуги, жила з обробки землі і мало відрізнялося від сільського населення. Міста не виконували своїх функцій і залишалися просто укріпленими селами[2].

Отже, основними чинниками, які сприяли утворенню міст були:

1) розвиток ремесла та відокремлення його від сільського господарства;

2) припинення масових варварських вторгнень у Європу в XI столітті;

3) прихильне ставлення феодалів до утворення міст, з яких вони отримували прибутки;

4) розвиток торгівлі.

Зовнішній вигляд середньовічного міста мав свої особливості. Місто було обгороджене високими стінами – дерев’яними, або частіше кам’яними з башнями і масивними воротами, а також були обкопані глибоким ровом, для захисту від феодалів чи інших противників. Жителі міста – ремісники і купці несли сторожову службу і становили міське військове ополчення. Стіни, що захищали місто поступово ставали затісними для населення. Навколо стін поступово виникали міські помістя, населене ремісниками, причому ремісники однієї спеціальності часто жили на одній вулиці. Так виникали вулиці ковалів, зброярів, ткачів. Передмістя в свою чергу також обносилося кругом стін і башень. Причому башні будувалися на такій відстані одна від одної, щоб з однієї можна було б обстрілювати іншу у випадку захоплення її ворогом.
Розміри середньовічного міста не були масштабними і в середньому налічували від 3-ох до 5 тисяч населення. Тільки великі міста налічували від 20-ти до 30 тис. людей. Єдиним "мегаполісом” у середньовіччі булла столиця Візантії м. Константинополь, в якому жило близько 1 млн. осіб.
   Незважаючи на те, що багато жителів міста займалися ремеслом і торгівлею, важливу роль у місті відігравало сільське господарство, адже багато міщан мали свої поля, пасовища і городи.
   На низькому рівні у місті була гігієна: сміття викидалося прямо на вулицю і роками не вивозилося, що сприяло поширенню різних інфекційних хвороб та епідемій через що і була серед жителів висока смертність. Наприклад у м. Дубровник цю проблему почали вирішувати лише з початку XV століття, коли міським управлінням було створено три посади прибиральників, які мали вичищати вулиці.
   Міські мури заважали місту рости вшир, тому вулиці міст були дуже вузькими (переважно ширина вулиці дорівнювала довжині списа), а верхні поверхи будинків практично доторкалися одне до одного. Через це дуже часто вулиці міст були напівтемними і на них ніколи не проникало світло. Центральною частиною міста була ринкова площа, недалеко від якої був міський собор, що був найвищою спорудою у місті, яку було видно здалеку.
   Будівлі у середньовічному місті були без нумерації і орієнтирами зазвичай були деталі фасаду будинку, або ім’я власника.
   Отже, можна сказати, що вигляд середньовічного міста, особливо у раніший період був зумовлений насамперед потребою захисту, яка при будівництві найбільше бралася до уваги. Міські вигоди та естетичне оформлення поки, що були на другому плані.
   Розділ II. Міські права та боротьба міст з феодальними сеньйорами.
   Середньовічні міста виникали на землях феодала і тому мали підкорятися феодальному сеньйору, в руках якого спочатку була сконцентрована вся влада у місті. Феодал, як згадувалося вище був зацікавлений у тому, щоб місто виникало на його землі, тому, що промисли і торгівля приносили йому додатковий дохід. Однак бажання феодалів змусити міщан давати йому все більші платежі призводило до боротьби між сеньйором і містом. Феодали нерідко заважали містам торгувати, щоб змусити міщан до послушності.
   Боротьба між сеньйорами та міщанами в процесі якої виникало і складалося міське самоуправління, проходила в різних країнах Європи по різному. Наприклад в Італії міста досить швидко досягли економічного розквіту, а міщани добилися самостійності вже в XI – XII ст. Багато міст Північної і Середньої Італії підкорили собі значні території і стали фактично місами-державами (Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Мілан)[3].
   У схожій ситуації було місто в священній римській імперії де так звані імперські міста починаючи з XII, а особливо з XIII століття формально підкорялися імператору, а фактично були незалежними. Ці міста мали право самостійно оголошувати війну, укладати мир, бити свою монету. Такими містами, зокрема були: Гамбург, Бременг, Франфуркт на Майні, Любек.
   Проте частина великих міст так і не змогла звільнитися з-під влади феодалів (Майнц, Зальцбург).
   У Французькому королівстві під час збройної і політичної боротьби міст проти феодалів у XII-XIII ст. сформувався союз міст і королівської влади, яка потребувала союзників у боротьбі проти сепаратизму феодалів. Наслідком цієї боротьби стала перемога над феодалами і надання більшості міст прав самоврядування (комунальних хартій). Слід зазначити, що Париж і Орлеан належали безпосередньо королю і не мали права міського самоуправління, а багаті і незалежні міста Південної Франції позбулися свого статусу самоуправління внаслідок кровопролитних Альбігойських воєн (1209 – 1229) і стали частиною королівського домену.
   Для порівняння можна сказати, що у Англії боротьби міст за самоуправління взагалі не було. У цій державі всі міста вважалися королівською власністю. Тому всі потрібні права і привілеї англійські міста мусили здобувати в короля.
   Отже, місто прагнуло звільнення від опіки сеньйора і знайшло вихід. Воно вирішило просто відкупитися від сеньйора, справно сплачуючи останньому податки і подарунки, в обмін на внутрішню автономію з міським виборним самоврядуванням. У ХІІ ст. почало складатися спеціальне міське право. Для більшості міст Німеччини, Центрально-Східної та Північної Європи його основою стало магдебурзьке право. У 1188 р. міщани Магдебургу отримали відповідний привілей від свого сеньйора – магдебурзького архієпископа. Магдебурзьке право було сформоване на базі „Саксонського зерцала” (давнього середньонімецького права) та постанов суду шеффенів Магдебургу. Міста отримали самоуправління (виборний магістрат у складі райців-консулів, які обирали бургомістрів), податковий і судовий імунітети (виборний суд лави на чолі з війтом, який мав право розгляду усіх судових справ аж до найтяжчих злочинів), право на земельну власність, різноманітні льготи в торгівлі та промислах (які оформлялися відповідними привілеями) та звільнення від повинностей на користь сюзерена (крім обозної). З ХІІІ ст. магдебурзьке право та його різновиди поступово стали звичними для міст Європи. Були створені кодифіковані збірники магдебурзького права та відповідні трибунали, де вирішувалися спірні питання. Магдебурзькі суди на спеціальних сесіях вирішували справи суперечок міщан з шляхтою. У Італії, Франції та піренейських містах отримали розвиток різновиди самоуправління комун, які розвивалися вже у попередній період[4].
   Повітря міста справді робило людину вільною. Проживши у місті рік і маючи тут нерухомість, можна було стати громадянином міста. Міста платили власникам-сеньйорам податки, утримували міське ополчення і добивалися нових привілеїв, збільшення числа ярмарок, мит за проїзди міськими територіями. Великі міста добивалися статусу імперських чи королівських і самі ставали своєрідними феодалами, перетворюючись з економічних самоврядних територій у політичні одиниці. Їм була потрібна сильна централізована влада, яка б забезпечила безпеку шляхів і зупинила б усобиці та феодальну анархію. В багатьох випадках у приміських селах, які підпорядковувалися міській владі, повністю скасувувалися всі види залежності і їх населення включалося у міське життя. В Італії це стало правилом. Розвиток міст і міського самоврядування готував розвал самої феодальної системи. Скоро це зрозуміли і самі королі та інші володарі, широко спираючись на підтримку міст.
   Якщо брати до уваги міста Адріатичного узбережжя, а саме Дубровник, Спліт, Задар то досить стабільні інститути міського самоуправління можна вирізнити лише з другої половини XIII століття. У цьому регіоні розвиток міст та становлення міських прав проходило в тісній залежності від Візантії, Угорського королівства та Венеції, в залежності від того хто мав вплив у даному регіоні. Ці міста розвиваючись утворювали свої органи управління – комуни, які з часом стають все сильнішими та злагодженішими. Прикладом сильного міського управління може слугувати власна політика, зокрема і торгівельна, в яку держави-сюзерени практично не втручалися.

Висновки

Причинами, що призвели до утворення середньовічних міст були:

1) розвиток ремесла та відокремлення його від сільського господарства;

2) припинення масових варварських вторгнень у Європу в XI столітті;

3) прихильне ставлення феодалів до утворення міст, з яких вони отримували прибутки;

4) розвиток торгівлі.

Причому для різних європейських регіонів були свої важливіші причини, що спричинилися до утворення міст. Наприклад для узбережних міст півдня Європи важливішим чинником був саме торговий інтерес і міста утворювалися в зручних портах та бухтах. В глибині континенту міста створювалися на початковому етапі, як військові бази, резиденції правителів та біля укріплених монастирів чи замків.
   Якісно новим етапом в історії розвитку міст було надання їм права на самоврядування, яке надавалося королем чи феодалом. Завдяки отриманим правам міста стали більш автономними у торгівлі, внутрішньому управлінні та навіть зовнішній політиці (міста Далмації та північної Італії).

        Список використаної літератури

1. Средневековый город. Сб. статей. Вып. № I – III. – Саратов, 1968. – 140с.

2. История средних веков. – Москва: "Высш. школа” . – Т. 2, 1977. – 475с.

3. Войтович Л. В. Курс лекцій з історії середніх віків.


[1] Томлирсон Р. Городская структура. Социальная природа города и городское пространство. – С. 224.

[2] Войтович Л. В. Курс лекцій з історії середніх віків.

[3] История средних веков. – Москва: "Высш. школа” . – Т. 2, 1977. – С. 184..

[4] Войтович Л. В. Курс лекцій з історії середніх віків.

Немає коментарів:

Дописати коментар