Безпосереднім приводом до скликання Другого Вселенського собору стало проголошення єресі Македонія. Македоній – константинопольський єпископ (355-360 рр.) . Спершу він був аріянином. Займаючи церковну кафедру, Македоній показав себе як добрий адміністратор.
Згодом він розвинув окреме вчення, незгідне з Арієвим. Македоній заперечував божество Святого Духа. Святого духа він вважав третьою особою Пресвятої Тройці лише за честю, відрізняючи його за природою від перших осіб, визнаючи творінням а не Богом.
Аріями вислали його 360 р., після чого послідовники Македонія скликали окремий собор у м. Зеле в Понті. За постановами цього собору, Святий Дух нижчий і за Отця й за Сина. Він є витвір Сина; це ангели на службі Отця й Сина. Його послідовники ще називалися "пневматомахами” ( "духоборцями” ). Після смерті македонія 364р. вони ще були активні, особливо в Антіохії. За словами Сократа Македоній за життя породив між християнами війну, не меншу від такої, яку вели у цей час тирани[1]. Тих хто перечив Македонію виганяли не лише з церков, але і з міст; православних примушували до спілкування з аріанами. Досить різкі думки про Святого Духа висловлював Євномій, єпископ Кизикський. Думки єпископа Кизикського добре засвоїв для себе і Македоній.За словами Сазомена, Македоній Святого Духа не признавав причепним до Божих переваг, називаючи його слугою, виконувачем обов’язків та іншими іменами, що стосуються в основному ангелів. За свідченнями Блаженного Феодорита, Македоній Духа Святого називав істотою[2].
Думки Македонія знайшли багато прихильників, особлива серед тих аріян, що признавали Сина Божого неподібному до Бога Отця.
Крім Македонія і його прихильників, аріанське вчення породило ще багато відгалужень єретичних течій. Ще до часу скликання Другого Вселенського собору в Константинополі вже існували досить самостійні секти: євномініан, аномеїв, євдоксіан, духоборців, савеліан, фотініан, аполінаріан.
Для того щоб покінчити з цими лже вченнями, імператор Феодосій Великий признав , що буде корисним зібрати Вселенський Собор. Єпископів православного вірування на Собор було запрошено аж 150. Враховуючи те, що серед усіх учень, вчення Македонія було найнебезпечнішим, то на Собор було запрошено і 36 єпископів македоніанських.
Православні єпископи всякими методами намагалися схилити прихильників Македонія до єдиної віри, єдиного сприйняття святого. Проте македоніанці не хотіли приставати на єдиний символ віри тим самим заперечуючи і Нікейський Собор.
Ще до зібрання Собору активно виступав на захист Нікейського символа віри Василій Великий, Григорій, Нісський та Григорій Богослов.
Василій Великий, маючи на увазі тих хто відкидає божество Святого Духа, активно доказує, що третє лице Пресвятої Трійці – Святий Дух – є Бог.
Докази на цю тезу він збирає як і з Писання, так і з неписаних вчень отців. Із писання св. Василій вказує на те, що Дух Святий називається Духом Божим, Духом Істини, а отже і від Отця походить[3].
Найбільш вагомий доказ на думку Василія Великого це "славословие” – "Богу Отцю і Сину Господу нашому Ісусу Христу з Святим Духом слава і сила на віки віків, амінь” .
Думки св. Василія Великого повторює і брат його, св. Григорій Нісський. Він говорив, що аріани, що поширюють неправдиве вчення піддадуться тяжкій карі Господа, адже вони на свій розсуд перекручують Писання Боже[4].
Найбільш переконливо та радикально по цьому питанню виступив св. Григорій Богослов. Який досить різко висловлюється щодо аріан та прихильників Македонія. Він говорить, що лише недоумкам не зрозуміло, що Божество Духа цілком відкрито у святому Писанні. "Зверніть увагу, – пише св. Григорій Богослов, – на наступне: народжується Христос – Дух передбачає ( Лк. 1, 35 ); хреститься Христос – Дух є свідком цього ( Іоан. 1, 33, 34 ); Христос творить свої добрі діла, Дух теж є свідком цього. Я дивуюся, говорить св. Григорій, коли уявляю собі скільки імен є у Духа Святого. Дух іменується як Дух Божий, Дух Христа, Ум Христа, Дух Господинь, Сам Господь, Дух синоположення істини, істини, свободи, Дух премудрості, розуму, благочестя, страху Божого”.
Нема сумнівів, що ці переконання св. Григорія Богослова мали особливий вплив на рішення та складення формули на Константинопольському Соборі, адже св. Григорій Богослов був одним із учасників Собору. Другий Вселенський Собор – пневматологічний, бо головним предметом навчання є Святий Дух. Римський історик церкви кардинал Орсі називає цей Собор "собором святих”. Ніде в іншому місці не знаходимо такого скупчення святих: Григорій Нісський, Петро Севастійський, Амфілохій Іонійський, Пелагій Лаодикійський, Євлогій Едеський, Кирило Єрусалимський [5].
[1] Иоанн эпископ Аксайский. История Вселенских Соборов – Москва, 1995. – С. 47.
[2] Там само. – С. 48.
[3] Там само. – С. 50.
[4] Там само – С. 51.
[5] Архієпископ І. Ісаченко. Загальна Церковна Історія. – Х.: Акта, 2001. – С. 180.
Немає коментарів:
Дописати коментар