Розділ 1. Більшовицька революція: передвісник миру чи війни
"Більшовицька революція, що перемогла в Росії під гаслами миру, сама породила громадянську війну і зробила неминучою Другу світову”[1].
Радянська історіографія говорить, що СРСР був захисником миру на Землі і саме з цією метою вступив у Лігу Націй. Однак потрібно до цього питання поставитися критичніше і уважніше. Німеччина була єдиною державою у Європі, що могла собою являти небезпеку для Росії. Поки існувала версальська система не могло бути великої війни проти Росії із Заходу. Ленін це чудово розумів, починаючи з 1921 року, він розпочав швидке скорочення Червоної армії із 5 мільйонів чоловік до 500 тисяч, тобто у десять разів. Стає очевидним, що коли б більшовики шукали тільки безпеки та миру то найкращим для них варіантом була б діюча версальська система безпеки. Проте більшовики були її непримиренними критиками та ворогами насамперед тому, що метою версальської системи була стабілізація Європи, але Ленін та його більшовики хотіли не допустити стабілізації. Прагнучи мати вплив на всю Європу більшовикам були вигідні ситуації воєнного хаосу, народних лих і страждань, адже це штовхало маси проти існуючого ладу і люди легко вірили їхнім популістським гаслам.
Ставлення до Версальського договору найбільш викриває цинічне лицемірство "ленінської політики миру”, яка насправді мала на меті підкорити практично всі держави світу. Про це у своїх численних томах говорили К. Маркс, В. Ленін і Й. Сталін. Дурячи народ, більшовицька пропаганда переконувала, що метою версальської системи є агресія проти Росії, підготовка до нападу на неї. Тому метою комуністичних правителів було повалення цієї системи. Спільниками у цій меті для них звичайно була Німеччина.
Першим офіційним актом, що заперечував європейську систему безпеки був російсько-німецький договір у Рапалло, підписаний обома сторонами 16 квітня 1922 року. У тексті договору йшлося про те, що Росія надаватиме свою територію для підготовки німецьких солдат та німецької військової техніки. Отже, виходить, що Росія за допомогою Німеччини планувала посіяти безладдя у Європі, а далі потрібно було знищити лише виснажену і обезкровлену Німеччину. А далі в Європі мав би панувати післявоєнний безлад – сприятливий грунт для комуністичної пропаганди.
Одним із етапів і каталізаторів початку Другої світової війни було виникнення у гітлерівській Німеччині нацизму. Однак потрібно знати те, що без ленінського більшовизму з його терором, боротьбою проти приватної власності, з його демонстративним прагненням перекинути полум’я революції і насильства за межі Росії, і "підпалити” усю Європу, а далі весь світ, Європа не знала б ніякого нацизму чи фашизму. Подібно до всіх видів фашизму, німецький націонал-соціалізм сформувався й переміг, як: а) правоекстреміська реакція страху перед більшовизмом; б) зліпок з більшовицьких екстреміських методів політичної боротьби та влади. Отож маємо те, що на протязі 20-х, 30-х років формується потужний агресор на континенті, який прагнув політичного, економічного домінування.
Розділ 2. Інформаційна блокада радянського суспільства
Дуже цікавою і важливою є інформація радянських історичних видань, що орієнтувалися на широке коло читачів. Радянські вожді добре розуміли те, що за допомогою засобів масової інформації можна маніпулювати мільйонами людей. Саме тому у цьому розділі розглядається радянська пропаганда, що мала на меті під прикриттям політики миру досягнути своїх основних цілей. СССР ще на початку 1930-го року починає заявляти про підготовку фашистської Німеччини до переділу світу. На Сході такі цілі переслідує Японія, на Балканах – Італія. Саме так намагався Радянський Союз розтлумачити ситуацію, що складалася у Європі, проте свої інтереси та величезний вплив на держави Європи він замовчує, прикриваючись вищезгаданою політикою миру. СРСР прагнучи показати загалу свою непричетність до загальносвітових процесів, що породили Другу світову намагається доказати те, що вступ у Лігу Націй відбувся лише з метою захистити світ від Німеччини та зберегти мир. ”Радянська влада намагалася використати всі шляхи для боротьби за мир”[2]. Радянська історіографія прагнула висунути та підтвердити лише одну причину, якою нібито виправдовувалася війна. В Росії говорили про те, що важливе та основне місце в гітлерівській ідеології, яка виправдовувала війну була теорія перенаселення Німеччини. ”Фашисти говорили, що єдиним способом вирішити проблему перенаселення буде боротьба за "життєвий простір”, тобто захоплення території, що належать іншим державам та народам ”[3]. З радянських джерел дізнаємося про те, що Англія та США у 1934 році мали торговельні відносини з Німеччиною, тобто продали їм залізні руди та понад 1 млн. тон нафти. Але тим самим радянський уряд сам собі заперечив. Цілком очевидно, що сторона, яка прагне миру ніколи не буде настроювати суспільство проти іншої сторони, а у нашому випадку держави. Такими заявами СРСР аж ніяк не проводив миротворчої місії, а готував своє суспільство до війни проти всього світу. Тобто Союз хотів показати з найгіршої сторони всі навколишні держави, а сам мав виглядати, як єдине правильне утворення, і що світові не обійтися без безпосереднього втручання Радянського союзу. СРСР перед початком війни укладає договір з Німеччиною (Договір про ненапад, підписаний 23 серпня 1939 року). Для широкого загалу це був договір про ненапад, але насправді він містив таємні домовленості між обома країнами. Радянська влада пояснила цей договір своєму населенню таким чином: "Радянський Союз, стояв перед реальною загрозою нападу на нього з двох сторін – із Заходу та Сходу. Потрібні були рішучі заходи, щоб забезпечити життєві інтереси країни”[4]. До того ж СРСР звинувачував Англію та Францію у зриві переговорів та запевняв, що саме цей факт і посприяв підписанню двостороннього договору з нацистами. Сталін говорив, що запізнілість реакції США, Англії та Франції можна пояснити тим. що ці країни хотіли зіштовхнути непотрібні їм СССР та Німеччину. Та насправді комуністичні вожді хотіли звести лобами Захід і гітлерівців, щоб самим перемогти слабких та безсилих після війни країн.
Союз Сталіна і Гітлера був напрямлений на завоювання світу, але одночасно і приреченим на загибель, адже не могли мирно співіснувати такі амбіційні вожді, як Гітлер і Сталін. Питання полягало лише в тому, хто скоріше і яким способом буде добиватися своїх інтересів. Можна пропустити, що у випадку коли б обидві імперії – російська та німецька довший час дотримувались пакту Молотова – Рібентропа, то Друга світова війна мала б набагато інший сценарій, та й закінчилась вона б набагато пізніше.
Розділ 3. Плани СРСР: напад чи захист
Дорогу до другої світової війни більшовики на чолі з Леніним почали одразу після закінчення першої. В планах Леніна було організувати світову революцію, але революція такого типу могла пройти лише в хаосі, анархії, які породила Перша світова. Однак революція не вдалася і тому постало питання, коли пройде світова революція? В результаті чого? У 1916 році Ленін дає чітку відповідь: "У результаті другої імперіалістичної війни” ("Воєнна програма пролетарської революції”). Віктор Суворов у своєму "Криголамі” підкреслює, що прочитавши багато з того, що написав Гітлер, він не знайшов прямих натяків на плани про Другу світову, тоді як Ленін про неї просто мріяв. Володимир Ілліч навіть теоретично обґрунтував необхідність такої війни в ім’я побудови соціалізму в усьому світі.
У 1918 р. Ленін зробив ще один здавалося б необдуманий крок. (Брестський договір з Німеччиною і її союзниками). У цей час становище Німеччини було безнадійним і Ленін це добре розумів, але підписав договір за яким віддав німцям мільйони квадратних кілометрів землі й виплатив контрибуцію золотом. Все це робилося для того, щоб допомогти Німеччині далі воювати, далі сіяти хаос у Європі обезсилюючи себе та європейські країни і тим самим готуючи шлях до світової революції. Однак після Першої світової війни революції не вийшло і Ленін почав готуватися до другої: "Ми закінчили одну серію війн, ми повинні готуватися до другої”. (Ленін)
Після невдачі більшовики разом із Сталіним всіляко підтримували фашистські рухи у Європі, а особливо у Німеччині. У 1936 р. Л. Троцький сказав: "Без Сталіна не було б Гітлера, не було б і гестапо!” Троцький не відмовився від своїх слів і у 1938 р.: "Сталін остаточно розв’язав руки Гітлеру, як і його супротивникам, і підштовхнув Європу до війни”[5]. 21 червня 1939 р., коли ще Європа не очікувала ніяких складнощів пов’язаних з війною, Троцький говорить про те, що СРСР підійде до кордону з Німеччиною в той момент, коли вона буде воювати на Заході і Сталін завойовуватиме країни на західному кордоні. Саме тому Європа боялася Другої світової війни та намагалася її уникнути. Під час Мюнхенської конференції у вересні 1938 року Невіл Чемберлен двічі прилітав на переговори з Гітлером намагаючись відмовити його від своїх вимог. За це комуністичні та деякі ліберальні газети звинувачували Чемберлена в умиротворюванні агресора. 25 серпня 1938 року Чехословацький президент Е. Бенеш заявив: "Я боюся лише двох речей: війни, а після неї – більшовицької революції”[6].
Коли у 1933 р. німецький генерал Гейне Гудеріан побував на Харківському локомотивобудівному заводі, він засвідчив, що завод випускає не лише локомотиви, а й танки, точніше 22 танки в день. Особливістю російських танків було те, що в них були колеса і мали змогу розвивати швидкість 70-100 км/год. У Радянському Союзі ці танки мали назву БТ – швидкісний танк. Танк БТ був призначений для тилових атак ворога. Використовувати такі танки можна було лише на дорогах Франції, Бельгії і звичайно Німеччини. Отже, можна зробити висновок, що СРСР готувався до другої світової набагато швидше ніж Німеччина (у 1933 р., коли Союз випускав 22 танки в день, Німеччина їх взагалі не виробляла), тому в підтвердження є той факт, що ці танки було неможливо використовувати на Радянській території. Саме тому після початку Другої світової війни всі ці танки були кинуті як непотрібні. Говорячи про озброєння СССР потрібно згадати про літаки. Існує багато думок і запевнень, що літаки в Росії були застарілі. Це твердження спростував британський льотчик, що налітав близько 4000 тис. годин, Альфред Прайс. Ось, що він сказав про "застарілий” радянський винищувач: "Найпотужніше озброєння серед серійних винищувачів світу у вересні 1939 року мав російський І-16 конструктора Полікарпова… За вогневою міццю І-16 у два рази перевершував ”Мессершмідт 109 Е” і майже в три рази "Спітфайр-1”[7]. До цього слід додати й те, що у серпні 1939 року радянські винищувачі вперше у світі використали у воєнній ситуації бойові ракети. Зараз виникає логічне запитання: – Чому ж тоді з перших днів війни радянська авіація була майже знищена та віддала панування в повітрі фашистам? Відповідь проста – радянських льотчиків не вчили вести повітряних боїв, їх вчили наносити удари по наземних цілях, таких як: Лейпцігський залізничний вокзал, Фрідріхштрассе і Центральний вокзал Берліна. Незаперечним є факт того, що радянські аеродроми знаходились за два кілометри від кордону. Це було потрібно для того, щоб швидше та несподіваніше атакувати ворога не маневром з глибини, а маневром в глибину.
Як відомо, для реалізації грандіозних планів потрібні великі ресурси. Так само було і у випадку зі Сталіним. У 1927 р. починається індустріалізація СРСР. П’ятирічки Сталіну були потрібні для того, щоб провести суперозброєння радянської армії.. Лише за першу п’ятирічку, СССР мав 4000 танків (Гітлер починаючи Другу світову мав 3195 танків). За перші п’ятирічки до 1938 р. планувалося підготувати ресурсну базу для масового виробництва якісної та сильної воєнної техніки. Ось звідси і походить одна з причин голодомору в Україні, коли десятки мільйонів людей помирали і пухли від голоду Сталін продавав 5 млн. т. хліба щорічно. На комуністичному жаргоні це називалося "перекачати ресурси із сільського господарства у важку промисловість”. Як відомо нормальна країна проводить індустріалізацію чи озброєння для захисту власного населення, чого аж ніяк не можна сказати про Радянський Союз, який ще в період воєнізації знищив більше людей ніж у воєнних діях проти німців.
СРСР готуючись до війни ще у 1930 р. мав близько 1 млн. добре підготовлених десантників-парашутистів. Як відомо повітрянодесантні війська в обороні не використовуються, їх основне призначення швидка атака та ведення війни у тилу противника. На підготовку парашутистів потрібно було багато затрат. Саме під час їхньої підготовки і помирали діти та дорослі на Україні від штучного голоду.
Зараз дехто може вступити у дискусію по питанню: Чи була готова Радянська Росія до війни? Можна навести багато фактів того, що нібито радянський солдат був менш підготовленим чи екіпірованим. Звичайно можна погодитися з цим частково, адже основною причиною відставання радянської армії від німецької було те, що радянських солдат не вчили вести оборонної війни, всі кошти і сили кидалися на підготовку атакувальних підрозділів.
Можна навести ще один історичний факт. СРСР за час Другої світової війни втратив 26-28 млн. чоловік, причому бойові втрати становлять 8,6 млн. чоловік. Виникає запитання: Де поділося майже 20 млн. людей? Так, на війні є багато безвісти зниклих, але, щоб в таких масштабах… Для кращого розуміння проблеми можна навести одну "дрібничку”, з 1942 по 1946рр. на визволеній від фашистів території діяли органи НКВС. Це ще один приклад того, як Сталін ставився до свого населення, як він його захищав. На підтвердження цієї думки є відомий афоризм Сталіна ”Коли гине одна людина – це трагедія, коли гине тисяча – це статистика”. Зараз багато істориків говорять про те, що причиною відступу радянської армії булла їхня непідготовленість. На це питання відповів сам маршал Жуков. На пряме запитання, чи були плани війни у радянського командування, Жуков відповів: "Так, були”. А далі виникає логічне запитання, коли плани були, чому Червона армія діяла хаотично, без будь-яких планів? На це питання Жуков відповіді не дав. Однак на запитання чітко і правильно відповів В. Суворов у своєму "Криголамі”. "Коли радянські штаби працювали дуже потужно, розробляючи плани війни, то це були не оборонні чи контр наступальні плани війни, але які ж тоді? Відповідь: чисто наступальні ”[8].
Висновки
Підводячи підсумки можна зробити ряд відповідних висновків.
По-перше: на сьогоднішній час існує мало наукових праць чи іншого виду робіт, які б об’єктивно могли дати нам відповідь на питання підготовки і початку Другої світової війни. Це пов’язано з тим, що переважна більшість літератури на цю тему датується радянським часом, а отже, інформація є суб’єктивною, перекрученою і в результаті не може бути використаною для дослідження даного питання.
По-друге: користуючись тими матеріалами, що доступні можна сказати, що для СРСР неминучою була Друга світова, до того ж він сам її прагнув. Питання полягало в іншому, коли і як її почати.
По-третє: у наші дні активно обговорюється питання ставлення радянської влади до свого народу. На конкретних прикладах ми бачимо, що комуністи ще від самого закінчення Першої світової почали мріяти про другу. В результаті чого отримали на території союзу голод, а в Європі війну, а отже смерть та хаос.
Список використаної літератури:
1. Агрессивная политика держав фашистского блока и происхождения Второй мировой войны. Реферативный сборник. – М.: АН СССР. Институт научной информации по общественным наукам, 1989. – 254 с.
2. Всемирная история. В 12 т. – М.: АН СССР. Издательство социально-экономической литературы, 1962. – Т. 9. – 890 с.
3. Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма // Исторические очерки, документы и материалы: В 2 т. – М., 1973. – Т. 1. – С. 246.
4. Суворов В. Ледокол. Кто начал Вторую мировую войну? – Харьков: Фолио, 2003. – 350 с.
5. Коваль М.В. Україна у Другій світовій війні і Великій Вітчизняній війні (1939 – 1945 рр.). – К., 1994. – 53 с.
6. Причини возникновения Второй мировой войны. – М.: Наука, 1982. – 313 с.
7. Політична історія України: XX століття. – К.: Генеза, 2003. – 225 с.
8. Грицак Я. Й. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-XX ст. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
[1] Політична історія Украйни: XX століття – К.: Генеза, 2003. – Том IV. – С. 17.
[2] Всемирная история – Москва.: АН СССР, 1962. – Т. IX. – С. 300.
[3] Там само. – С. 309.
[4] Там само. – С. 516.
[5] Цит. за Суворов В. Ледокол. Кто начал Вторую мировую войну? – М., 2003. – С. 23.
[6] Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма // Исторические очерки, документы и материалы: В 2 т. – М., 1973. – Т. 1. – С. 246.
[7] Цит. за: Суворов В. Ледокол… – С.31.
[8] В. Суворов. Ледокол. Кто начал мировую войну? – Харьков: Фолио, 2003. – С. 330.
Дорогу до другої світової війни більшовики на чолі з Леніним почали одразу після закінчення першої. В планах Леніна було організувати світову революцію, але революція такого типу могла пройти лише в хаосі, анархії, які породила Перша світова. Однак революція не вдалася і тому постало питання, коли пройде світова революція? В результаті чого? У 1916 році Ленін дає чітку відповідь: "У результаті другої імперіалістичної війни” ("Воєнна програма пролетарської революції”). Віктор Суворов у своєму "Криголамі” підкреслює, що прочитавши багато з того, що написав Гітлер, він не знайшов прямих натяків на плани про Другу світову, тоді як Ленін про неї просто мріяв. Володимир Ілліч навіть теоретично обґрунтував необхідність такої війни в ім’я побудови соціалізму в усьому світі.
У 1918 р. Ленін зробив ще один здавалося б необдуманий крок. (Брестський договір з Німеччиною і її союзниками). У цей час становище Німеччини було безнадійним і Ленін це добре розумів, але підписав договір за яким віддав німцям мільйони квадратних кілометрів землі й виплатив контрибуцію золотом. Все це робилося для того, щоб допомогти Німеччині далі воювати, далі сіяти хаос у Європі обезсилюючи себе та європейські країни і тим самим готуючи шлях до світової революції. Однак після Першої світової війни революції не вийшло і Ленін почав готуватися до другої: "Ми закінчили одну серію війн, ми повинні готуватися до другої”. (Ленін)
Після невдачі більшовики разом із Сталіним всіляко підтримували фашистські рухи у Європі, а особливо у Німеччині. У 1936 р. Л. Троцький сказав: "Без Сталіна не було б Гітлера, не було б і гестапо!” Троцький не відмовився від своїх слів і у 1938 р.: "Сталін остаточно розв’язав руки Гітлеру, як і його супротивникам, і підштовхнув Європу до війни”[5]. 21 червня 1939 р., коли ще Європа не очікувала ніяких складнощів пов’язаних з війною, Троцький говорить про те, що СРСР підійде до кордону з Німеччиною в той момент, коли вона буде воювати на Заході і Сталін завойовуватиме країни на західному кордоні. Саме тому Європа боялася Другої світової війни та намагалася її уникнути. Під час Мюнхенської конференції у вересні 1938 року Невіл Чемберлен двічі прилітав на переговори з Гітлером намагаючись відмовити його від своїх вимог. За це комуністичні та деякі ліберальні газети звинувачували Чемберлена в умиротворюванні агресора. 25 серпня 1938 року Чехословацький президент Е. Бенеш заявив: "Я боюся лише двох речей: війни, а після неї – більшовицької революції”[6].
Коли у 1933 р. німецький генерал Гейне Гудеріан побував на Харківському локомотивобудівному заводі, він засвідчив, що завод випускає не лише локомотиви, а й танки, точніше 22 танки в день. Особливістю російських танків було те, що в них були колеса і мали змогу розвивати швидкість 70-100 км/год. У Радянському Союзі ці танки мали назву БТ – швидкісний танк. Танк БТ був призначений для тилових атак ворога. Використовувати такі танки можна було лише на дорогах Франції, Бельгії і звичайно Німеччини. Отже, можна зробити висновок, що СРСР готувався до другої світової набагато швидше ніж Німеччина (у 1933 р., коли Союз випускав 22 танки в день, Німеччина їх взагалі не виробляла), тому в підтвердження є той факт, що ці танки було неможливо використовувати на Радянській території. Саме тому після початку Другої світової війни всі ці танки були кинуті як непотрібні. Говорячи про озброєння СССР потрібно згадати про літаки. Існує багато думок і запевнень, що літаки в Росії були застарілі. Це твердження спростував британський льотчик, що налітав близько 4000 тис. годин, Альфред Прайс. Ось, що він сказав про "застарілий” радянський винищувач: "Найпотужніше озброєння серед серійних винищувачів світу у вересні 1939 року мав російський І-16 конструктора Полікарпова… За вогневою міццю І-16 у два рази перевершував ”Мессершмідт 109 Е” і майже в три рази "Спітфайр-1”[7]. До цього слід додати й те, що у серпні 1939 року радянські винищувачі вперше у світі використали у воєнній ситуації бойові ракети. Зараз виникає логічне запитання: – Чому ж тоді з перших днів війни радянська авіація була майже знищена та віддала панування в повітрі фашистам? Відповідь проста – радянських льотчиків не вчили вести повітряних боїв, їх вчили наносити удари по наземних цілях, таких як: Лейпцігський залізничний вокзал, Фрідріхштрассе і Центральний вокзал Берліна. Незаперечним є факт того, що радянські аеродроми знаходились за два кілометри від кордону. Це було потрібно для того, щоб швидше та несподіваніше атакувати ворога не маневром з глибини, а маневром в глибину.
Як відомо, для реалізації грандіозних планів потрібні великі ресурси. Так само було і у випадку зі Сталіним. У 1927 р. починається індустріалізація СРСР. П’ятирічки Сталіну були потрібні для того, щоб провести суперозброєння радянської армії.. Лише за першу п’ятирічку, СССР мав 4000 танків (Гітлер починаючи Другу світову мав 3195 танків). За перші п’ятирічки до 1938 р. планувалося підготувати ресурсну базу для масового виробництва якісної та сильної воєнної техніки. Ось звідси і походить одна з причин голодомору в Україні, коли десятки мільйонів людей помирали і пухли від голоду Сталін продавав 5 млн. т. хліба щорічно. На комуністичному жаргоні це називалося "перекачати ресурси із сільського господарства у важку промисловість”. Як відомо нормальна країна проводить індустріалізацію чи озброєння для захисту власного населення, чого аж ніяк не можна сказати про Радянський Союз, який ще в період воєнізації знищив більше людей ніж у воєнних діях проти німців.
СРСР готуючись до війни ще у 1930 р. мав близько 1 млн. добре підготовлених десантників-парашутистів. Як відомо повітрянодесантні війська в обороні не використовуються, їх основне призначення швидка атака та ведення війни у тилу противника. На підготовку парашутистів потрібно було багато затрат. Саме під час їхньої підготовки і помирали діти та дорослі на Україні від штучного голоду.
Зараз дехто може вступити у дискусію по питанню: Чи була готова Радянська Росія до війни? Можна навести багато фактів того, що нібито радянський солдат був менш підготовленим чи екіпірованим. Звичайно можна погодитися з цим частково, адже основною причиною відставання радянської армії від німецької було те, що радянських солдат не вчили вести оборонної війни, всі кошти і сили кидалися на підготовку атакувальних підрозділів.
Можна навести ще один історичний факт. СРСР за час Другої світової війни втратив 26-28 млн. чоловік, причому бойові втрати становлять 8,6 млн. чоловік. Виникає запитання: Де поділося майже 20 млн. людей? Так, на війні є багато безвісти зниклих, але, щоб в таких масштабах… Для кращого розуміння проблеми можна навести одну "дрібничку”, з 1942 по 1946рр. на визволеній від фашистів території діяли органи НКВС. Це ще один приклад того, як Сталін ставився до свого населення, як він його захищав. На підтвердження цієї думки є відомий афоризм Сталіна ”Коли гине одна людина – це трагедія, коли гине тисяча – це статистика”. Зараз багато істориків говорять про те, що причиною відступу радянської армії булла їхня непідготовленість. На це питання відповів сам маршал Жуков. На пряме запитання, чи були плани війни у радянського командування, Жуков відповів: "Так, були”. А далі виникає логічне запитання, коли плани були, чому Червона армія діяла хаотично, без будь-яких планів? На це питання Жуков відповіді не дав. Однак на запитання чітко і правильно відповів В. Суворов у своєму "Криголамі”. "Коли радянські штаби працювали дуже потужно, розробляючи плани війни, то це були не оборонні чи контр наступальні плани війни, але які ж тоді? Відповідь: чисто наступальні ”[8].
Висновки
Підводячи підсумки можна зробити ряд відповідних висновків.
По-перше: на сьогоднішній час існує мало наукових праць чи іншого виду робіт, які б об’єктивно могли дати нам відповідь на питання підготовки і початку Другої світової війни. Це пов’язано з тим, що переважна більшість літератури на цю тему датується радянським часом, а отже, інформація є суб’єктивною, перекрученою і в результаті не може бути використаною для дослідження даного питання.
По-друге: користуючись тими матеріалами, що доступні можна сказати, що для СРСР неминучою була Друга світова, до того ж він сам її прагнув. Питання полягало в іншому, коли і як її почати.
По-третє: у наші дні активно обговорюється питання ставлення радянської влади до свого народу. На конкретних прикладах ми бачимо, що комуністи ще від самого закінчення Першої світової почали мріяти про другу. В результаті чого отримали на території союзу голод, а в Європі війну, а отже смерть та хаос.
Список використаної літератури:
1. Агрессивная политика держав фашистского блока и происхождения Второй мировой войны. Реферативный сборник. – М.: АН СССР. Институт научной информации по общественным наукам, 1989. – 254 с.
2. Всемирная история. В 12 т. – М.: АН СССР. Издательство социально-экономической литературы, 1962. – Т. 9. – 890 с.
3. Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма // Исторические очерки, документы и материалы: В 2 т. – М., 1973. – Т. 1. – С. 246.
4. Суворов В. Ледокол. Кто начал Вторую мировую войну? – Харьков: Фолио, 2003. – 350 с.
5. Коваль М.В. Україна у Другій світовій війні і Великій Вітчизняній війні (1939 – 1945 рр.). – К., 1994. – 53 с.
6. Причини возникновения Второй мировой войны. – М.: Наука, 1982. – 313 с.
7. Політична історія України: XX століття. – К.: Генеза, 2003. – 225 с.
8. Грицак Я. Й. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-XX ст. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
[1] Політична історія Украйни: XX століття – К.: Генеза, 2003. – Том IV. – С. 17.
[2] Всемирная история – Москва.: АН СССР, 1962. – Т. IX. – С. 300.
[3] Там само. – С. 309.
[4] Там само. – С. 516.
[5] Цит. за Суворов В. Ледокол. Кто начал Вторую мировую войну? – М., 2003. – С. 23.
[6] Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма // Исторические очерки, документы и материалы: В 2 т. – М., 1973. – Т. 1. – С. 246.
[7] Цит. за: Суворов В. Ледокол… – С.31.
[8] В. Суворов. Ледокол. Кто начал мировую войну? – Харьков: Фолио, 2003. – С. 330.
Немає коментарів:
Дописати коментар